Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Санкт-Петербургу 300 лет

[02.06.03]

Город Петра, основанный на Неве, "окно в Европу", первая и последняя столица Российской Империи, город трех революций, блокадный Ленинград, город Путина... Город, чью выдающуюся роль в российской истории и культуре никто не ставит под сомнение. А что он значит для нас, украинцев?

Кость Бондаренко, историк, политолог

Санкт-Петербург, Петроград, Ленинград для Украины является не просто каким-то североевропейским городом, не просто вторым по значению городом ближайшей соседки нашей страны, это один из двух ныне зарубежных городов, которые имели огромное влияние на Украину. Одним из этих городов была Вена, другим - Петербург.

Много говорилось о том, что там полегли костьми казаки, о том, что туда эмигрировали лучшие умы Украины на протяжении XVIII-XIX- начала XX веков, которые активно вливались в общероссийский имперский поток.

В сознании украинцев на уровне мифологемы Санкт-Петербург не несет в себе какого-то негативного заряда. Некоторые негативные ощущения у нас были связаны с Москвой. Именно она была неким символом "давления", которому следовало бы противостоять.

В Питере бурлила и украинская жизнь. Мы можем вспомнить и Гоголя, и Шевченко, и других украинцев, которые в 18-19 веках ехали работать туда и там даже пытались поддерживать между собой общение на украинском языке. На нем писались и художественные произведения.

В самом начале революционных событий 1917 года в Петрограде была создана Українська громада, которую возглавлял Илья Шрах, и сын которого был заместителем Грушевского в Центральной Раде. Мы должны вспомнить и о том, что многие солдаты выходцы из Украины проводили там национальные манифестации. Волынский полк был одним из тех воинских подразделений, который принял активное участие в Февральской революции.

Все это говорит о том, что Санкт-Петербург - это тоже часть украинской истории


Юрко Покальчук, письменник, закінчив східний факультет Ленінградського державного університету імені А.Жданова

Для дуже багатьох Петербург асоціюється перш за все з ім'ям Шевченка. Як би там не було, в цьому місті він став Шевченком в тому сенсі, яким ми його знаємо. Він і помер у Петербурзі.

Я закінчив тоді ще Ленінградський університет, і коли приїхав до Києва й поступив в аспірантуру, мені ночами снився Ленінград. Снилася університетська набережна. До сих пір у мене лишилася ностальгія. Мені не хочеться казати - Ленінград, тому що я ніколи не був прихильником Леніна, ніколи не був членом партії.

Я давно не був у Петербурзі, але думаю, що він має в собі абсолютно незнищенну ауру, яка набагато вища, скажімо, ніж у Москви. В мене там були родичі, які померли вже давно, але я міг у Москві бути. Проте на неї дивились як на "купеческий город". В МГУ, скажімо, теж був факультет іноземних мов, подібний до того східного факультету, який я закінчив, але ми вважали, що вони там все знають по верхам. А нас у Пітері вкопували в давню культуру - я, наприклад, вчив історію Китаю цілком серйозно і так далі.

Мені здається, що навіть у сьогоднішньому культурному середовищі пієтет до Петербурга лишився.

Петербург - це Ахматова, Бродський і маса тих імен, які лишилися, скажімо, поза нашою культурою. Відомо, що я досить активно, часами агресивно ставлюсь до введення тут російської мови, але я завжди наголошую, що треба розділяти ставлення до російської культури й ставлення до Російської Імперії.

Другий аспект Петербурга - це звичайно, Петро Перший. Місто у великій мірі збудовано на українських кістках. Відомо, як це і звідки взялося, але з історії не викинеш того, що сталося і її не переіначиш. Є дуже багато плям і на український історії, тому на цю ситуацію треба дивиться більш-менш об'єктивно. Рано чи пізно у великій мірі буде переглянуто культ Петра. Нехай Ільєнко витягнув тільки частину негатива, але переглядання Сталіним вироблених культів це і наша тема.

Петербург є символом російської культури - не Імперії, а культури. Імперський період у Петербурзі не лишився, а "Серебряный век" лишився.

Сьогодні при крайніх націоналістичних настроях, скажімо, в Західній Україні (я сам звідти), Москва є тою імперією, яка нас звела, а Петербург - це культура.


Петр Толочко, академик НАН Украины, историк

Празднование 300-летия основания Петербурга - это важное событие не только для России, но и для Украины, потому что, будучи столицей Российской Империи, в которую входила и наша страна, он постоянно аккумулировал лучшие кадры со всех уголков государства. Там сосредотачивалась и выдающаяся украинская элита. Начиная с Феофана Прокоповича, который был сподвижником Петра Первого, и который в значительной степени был идеологом Империи и российской власти. В столице был представлен еще целый ряд деятелей культуры, украинцев по происхождению - Власенко, Боровиковский, Березовский, Бортнянский, Капнист, Тредиаковский.

Одно время Питер был по существу центром украинской общественной мысли - там издавался украинский журнал "Основа", там было большое украинское землячество. Петербургу и его интеллигенции мы обязаны тем, что гений Шевченко не остался незамеченным, но проявился и развился.

Питер строился, хоть и на русских костях, но украинских там тоже было немало. Конечно, во все времена он был крупным европейским центром и таковым сейчас является. Петербург олицетворяет собой ту вожделенную Европу, в которую мы сейчас хотим войти.

Для Украины этот город не заграничный, не чужой, а что ни на есть свой.


Антон Фінько, політолог, експерт Київського Центру політичних досліджень і конфліктології

Для мене особисто Петербург сприймається як "справжня" столиця держави Російської. Ясна річ, це не наша, київська, справа вказувати росіянам що і як робити, однак мені здається, що перенесення до Петербургу частини столичних функцій Російської Федерації відповідало б історичній справедливості щодо цього великого міста. Це, наприклад, могли б бути вищі судові установи, або Рада Федерації - верхня палата російського парламенту (для якої в Петербурзі є чудова резиденція - Таврійський палац). Тим паче, що часткова деконцентрація столичних функцій має відповідні прецеденти в історії існування федеративної форми правління.

Петербург - це справді величний символ, який уособлює водночас як імперські, так і революційні традиції Росії. Він втілює непохитне прагнення російського народу до модернізації, яке, щоправда, іноді набувало, скажімо так, дещо специфічних форм. Також з історією цього міста асоціюється надзвичайна стійкість, властива російському національному менталітету, що особливо виявилося під час подій другої світової війни.

Щодо українського контексту, то можна сказати, що тут є декілька різних шарів українсько-російських культурних відносин, які, на превеликий жаль, ще не досліджені як слід.

По-перше, ми звикли, говорячи про Петербург, згадувати ті великі жертви, які пов’язані з його будівництвом, зокрема жертви з українського боку. Іноді ці згадки використовуються з метою створити образ ворога з Росії. Проте ці жертви є частиною історії, це є правдою і ми, разом з росіянами, не повинні про них забувати.

По-друге, коли ми говоримо про Петербург, то спадають на думку імена визначних українських діячів, які віддали свої зусилля збільшенню військової та державної могутності Російської імперії. Таких людей було чимало. Ми дуже, дуже старалися, виявляючи часом чудеса відданості. До речі, зараз у Петербурзі реставрували палац князя Олександра Андрійовича Безбородька - канцлера Російської імперії, визначного дипломата, адміністратора, військового, надбагатого земельного "олігарха", який походив з іменитого старшинського козацького роду. Також, ясна річ, тут йдеться про генерала-фельдмаршала, президента Російської Академії Наук та останнього гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського; про генерала-фельдмаршала Івана Федоровича Паскевича; про першого міністра внутрішніх справ Росії князя Віктора Павловича Кочубея; про губернатора Санкт-Петербурга, графа Михайла Андрійовича Милорадовича, який загинув під час повстання на Сенатській площі і був до того ж героєм Вітчизняної війни, а також відзначився у битві при Нові; про міністра юстиції, сенатора та полтавського губернського маршалка Дмитра Прокоповича Трощинського; нарешті, про останнього голову Державної Думи Російської імперії Михайла Васильовича Родзянка, який мав катеринославське коріння і належав до давнього козацького роду.

По-третє, в історію Петербурга свій внесок зробили не тільки імперські, але й революційні кадри українського походження, які уперто підважували, підривали підвалини Російського самодержавства, які так старанно зміцнювалися "імперськими" українцями. Досить лише згадати, що у вбивстві Олександра ІІ у Петербурзі серед інших терористів якнадіяльнішу участь взяли графиня Софія Перовська (чий рід походив від Розумовських); син сільського священика з Чернігівщини Микола Кибальчич; селянський син з Таврії, який брав участь в українському національному русі в Одесі, Андрій Желябов. Взагалі, українські діячі, як наголошує Мирослав Попович, відіграли вагому роль в історії раннього, народницького соціалізму в Росії. Це й не дивно, адже представляючи в межах Російської імперії меншість, вони мали бути особливо чутливими до опозиційної пропаганди. Студентом Петербурзького університету був, наприклад, Дмитро Андрійович Лизогуб - відомий російських революційний діяч, український надбагатий дідич, який був страчений у 1879 році (його брат, відомий земець та земельний "олігарх" Михайло Андрійович Лизогуб був головою Ради Міністрів України за часів правління Павла Петровича Скоропадського).

Набагато раніше, після придушення повстання декабристів у Петербурзі було страчено підполковника Сергія Муравйова-Апостола - представника українського шляхетського роду, який очолив повстання Чернігівського полку. Разом з ним, як відомо, було страчено Кондратія Рилєєва - російського поета, який у своїх творах апелював до української традиції (поеми "Войнаровський" та "Наливайко").

Під час подій 1917 року ці настрої особливо далися взнаки. У складі "Військово-революційного комітету" - структури, яка в жовтні 1917 році очолила революційний процес, ми побачимо чимало вихідців з України, зокрема й таких не останніх людей, як Микола Олексійович Скрипник і Юрій Михайлович Коцюбинський.

По-четверте, ми повинні сказати про видатних українських діячів культури, які там працювали, адже у Петербурзі працювало чимало "братчиків", існувала українська "Громада". Тут діяли Пантелеймон Куліш, Шевченко, Микола Костомаров. До того часу в цьому місті працював такий відомий літератор українського походження як граф Василь Васильович Капніст.

Відволікаючись від українського контексту, слід знов підкреслити, що Петербург, справді, є водночас і імперським, і революційним містом. Це також місто, яке свого часу відіграло ключову роль у російському соціал-демократичному та робітничому русі.

Якщо ми подивимося на команду Путіна, то серед її складу побачимо принаймні одного представника старого петербурзького роду, який поєднує у собі ці суперечливі як революційні, так і імперсько-колоніальні традиції. Йдеться про колишнього начальника УФСБ по Приморському краю генерала-лейтенанта Сергія Володимировича Верьовкіна-Рахальського, який служив разом з В.Путіним у Ленінграді. Його дід, штабс-капітан Микола Миколайович Верьовкін-Рахальський, як і дуже значна частина старого російського офіцерства приєднався до більшовиків, і був однією з найближчих людей до Михайла Фрунзе під час подій громадянської війни на Туркестанському фронті, а далі в радянській армії дослужився до звання генерала-лейтенанта. Його батько, генерал-полковник Володимир Миколайович Верьовкін-Рахальський також за радянських часів відзначився як визначний військовий і, якщо не помиляюся, очолював групу радянських радників у Китаї.

Петербург є напрочуд трагічним містом. У 20-ті та 30-ті роки ХХ століття його населення зазнало дуже жорстоких репресій. Атмосферу того часу дуже добре описав Мандельштам у вірші "Ленінград": "Петербург! Я еще не хочу умирать. У меня телефонов твои номера! Петербург! У меня еще есть адреса, по которым найду мертвецов голоса".

У той же час, незважаючи на всі старання, у цьому місті збереглося чимало першокласних фахівців. Петербург для моїх родичів уособлюється саме такими високоякісними спеціалістами. Петербург - це, так би мовити, "німецька якість на російському ґрунті". У деяких професіях тут збережені "ланцюжки спадкоємності", які сягають корінням у давні часи. За приклад тут може правити сучасна діяльність професора Петербурзької та Київської консерваторій Тетяни Кравченко - визначного музичного педагога, яка справила великий вплив на формування музичних шкіл в Росії, Україні та в Китаї. Вона є ученицею Оборіна, який був учнем Ігумнова, який був учнем Пабста, який був учнем Доора, який був учнем Черні, який був учнем Бетховена.

Щодо особистих вражень, то Петербург також асоціюється у мене та моєї сім’ї з висококласною буржуазною професурою, яка викладала моїм родичам у 20-ті роки в місцевому Медичному інституті. Йдеться про професорів Бехтерєва, Спаського, Кондратовича, Гессе, Еберта, Свечнікова, Лімберга, Чистовича, Голант та інших. В Петербурзі певний час працював один з найвидатніших лікарів свого часу, до якого з великим пієтетом ставилися в нашій сім'ї і який справив чималий професійний вплив на моїх родичів, що займалися медициною - професор Мойсей Слонім, який зажив слави як фундатор власної доволі потужної школу терапевтів. Тут він працював у клініці Вельямінова та в Інституті експериментальної медицини під керівництвом професора Лондона, де написав дисертацію, захищену у Петербурзькій військово-медичній академії.

Водночас маю сказати, що перебування у Петербурзі завжди у мене лишало відчуття, що парадний палацево-музейний імідж цього міста - це лише чудова декорація, яка приховує його справжнє - насамперед військово-промислове нутро. Петербург набагато гірше, ніж Москва, завжди був пристосований до ринкових умов, і, можливо, почасти через це сьогодні поступається у діловій енергії Москві.



Тема







ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО в защиту чести и достоинства русского языка - [30.01.2005]



Закрытие IV сессии парламента Украины - [15.01.2004]



Выборы-2003 в России и их влияние на Украину - [10.12.2003]



К вопросу о ксенофобии в Украине - [25.11.2003]



Украина между ЕС и ЕЭП: от "столкновения интеграций" к их совместимости - [15.10.2003]



ЕЭП станет эффективным образованием, если будет работать в формате 1+1. Интервью с Вадимом Карасевым, политологом, директором Института глобальных стратегий - [01.10.2003]



Какая избирательная система позволяет лучше учитывать интересы регионов Украины? - [24.09.2003]



Вступление Украины в ЕЭП: за и против - [17.09.2003]



11 сентября - [11.09.2003]



Власть и левая оппозиция: от конфронтации к поиску компромисса в проведении политической реформы - [29.08.2003]



Станет ли Украина великой курортной державой? - [01.08.2003]



Политическая реформа: какие права должны быть закреплены за президентом? - [25.07.2003]



Политическая реформа в Украине: депутаты подводят первые итоги - [15.07.2003]



"Волинь. Знак біди": українські депутати про фільм і про національне примирення українців і поляків - [04.07.2003]



Украинские и российские политологи о политической реформе в наших странах - [01.07.2003]



Украинская политика и политики. Взгляд Сергея Маркова - [24.06.2003]



К вопросу о спонсорской помощи украинским независимым проектам - [17.06.2003]



"Київський лист" 1968 року - [05.06.2003]



Санкт-Петербургу 300 лет - [02.06.2003]



13%-ая ставка единого налога с физических лиц: положительные и отрицательные моменты - [28.05.2003]



Волинська трагедія 1943 року. Яким має бути український крок до примирення з Польщею - [21.05.2003]



К вопросу о возможной отправке военного контингента Украины в Ирак - [19.05.2003]



Новые левые. Интервью с политологом, бывшим диссидентом Владимиром Малинковичем - [02.05.2003]



Есть ли политические и интеллектуальные перспективы у левых в Украине? - [25.04.2003]



Вступление Украины в ВТО: за и против - [22.04.2003]



Президент и оппозиция: точки соприкосновения и расхождения на пути политической реформы - [16.04.2003]



Мир после войны в Ираке. Взгляд Александра Дугина - [14.04.2003]



Информационная война между США и Ираком - [09.04.2003]



Война между Америкой и Ираком: военный аспект - [08.04.2003]



Так все же, является ли Украина участником антииракской коалиции? - [02.04.2003]



Готовы ли СДПУ(О), "Трудовая Украина" и блок "Наша Украина" жить в условиях "пропорционалки"? - [27.03.2003]



Какими могут быть последствия для мира и Украины в случае начала военной операции США в Ираке? - [18.03.2003]



Скандал вокруг возможной фальсификации бюджета- 2003: политические последствия. - [18.03.2003]



Что должна гарантировать Хартия региональных языков и языков меньшинств? - [12.03.2003]



Законодательная инициатива Президента, касающаяся проведения политической реформы - [07.03.2003]



Мартовский съезд оппозиции - [04.03.2003]



Программа правительства Виктора Януковича - [04.03.2003]



Украина вместе с Белоруссией, Россией и Казахстаном создадут Организацию региональной интеграции - [28.02.2003]















Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100